A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Куликівська громада
Львівська область, Львівський район

Історична довідка

За переказами назва Куликів походить від птахів (куликів), які селилися на островах великого озера, яке було на місці сучасного селища.


Історія

Перша писемна згадка про Куликів відноситься до кінця XIV століття. 1399 року галицький латинський архієпископ Якуб Стшемє (Стрепа) видав акт про закріплення земельного наділу за куликівським костелом. У XV столітті село мало паралельну назву — Бощ або Божч. Назва Бощ, або правильніше Божич, походить від назви давньо слов'янського культу Божича. У західно-слов'янській міфології культ Божича як сина Бога святкувався на початку нового року. Ймовірно цей культ відправлявся на цій горі, де пізніше виріс Куликів. Також поселення Божич може стосуватися легендарного князя Антів — Божа, і до племені «Бужан» що мешкали на цих теренах.

Назву «Куликів» це поселення отримало швидше за все після приєднання цих теренів до Києва. У документі від 23 лютого1431 року йдеться про те, що «Бощ або Куликів» передано в дар канцлеру Королівства Польського Яну «Ташці» з Конєцполя(сину Якуба Конєцпольського) як нагороду за довголітню службу.

Перемиський каштелян Добєслав Одровонж з Журавиці (†1475) був державцем королівщини — «Куликівського ключа» (також Глинянського).

1469 року на прохання перемишльського стольника Миколая (Міклаша) Гербурта король надав Куликову міські права.

4 червня 1508 року польський шляхтич Ян Опоровський гербу Сулима та його брат Анджей провели поділ спільного майна. Згідно з цим, Ян Опоровський отримав по матері маєтки в Галицькій Русі, серед яких — половина Куликова.

Містечко належало до Жовківського повіту. Давніше тут був великий став, потім в значній мірі осушений. Середину території займала міська забудова (висота 265 м) і передмістя: Жовківське на північній стороні, Вальське і Загородське в західній стороні, а Львівське в південній стороні. В південно-західній стороні підноситься узгір'я Заскоки до 275 м. Через Куликів проходить дорога Львів — Жовква. Згідно з переписом населення в 1880 році було 3226 жителів у гміні, 66 на території двору (близько 2000 греко-католицького обряду, 400 римо-католиків, 900 євреїв).

Першій надав (згідно з документами від 1763 року) польський королевич Якуб Людвік Собеський орного поля 14 моргів і 4 морги сіножаті в Надичах; для другої купили жителі передмістя 6 моргів орного поля і сіножаті за 200 злотих. До Куликівського деканату належали наступні парафії: Артасів, Дорошів, Зіболки, Цеперів, Честині, Колодно, Колоденці, Куликів, Кукезів, Нагірці, Нове село, Ременів, Стронятин, Сулимів, Жовтанці і Звертів. В Куликові була пошта, 2-ох класна школа, аптека, кредитна каса «Надія» з кількістю членів (в 1881 році) 293.

Куликів на австрійській мапі XIX століття.[7]

Куликів на австрійській мапі XIX століття.

Щодо промисловості, то містечко колись мало більше ніж тепер значення. В XVII—XVIII ст. вироблялись тут бурки і килими. Цю фабрику заснував Ян ІІІ Собеський. Як власник містечка, він поселяв тут турецьких і татарських полонених, а вони займались виробництвом цих виробів. Про існування цих фабрик сьогодні вже забули, але потомки згаданих полонених пам'ятали про своє походження і займаються в основному садівництвом (постачають у Львів овочі) і шевством. В мові цих куликівських міщан траплялись іншомовні вирази, як слід їхнього іншомовного походження. У XVIII ст. виробляли тут добрий мед (напій), хліб. В пн.-сх. частині містечка є сліди давньоруського городища XI—XII століття.

На внутрішні стосунки містечка, на спосіб життя жителів проливає цікаве світло «Akta lawnicze kulikowskie od r. 1694 do 1717». З цих актів можна довідатись, що давні куликівчани були задерикуватими й охочими до бійки. Билися постійно, всюди, в шинках, в приватних будинках, на ринку, інколи на вході до міської ради, християни і євреї, жінки і мужчини, звичайні міщани і урядовці, інколи і бургомістр, а навіть і ксьондз. Билися не тільки між собою, але навіть і з чужими, що їм по дорозі попадались. Бились для вирішення своїх суперечок або щоб помститись за справжні чи надумані кривди, але дуже часто просто без причини. А після бійки йшли одразу до міської ради для внесення взаємних скарг. Тих бійок було стільки, що з 192 сторінок, яких має вищеназваний документ, 30 сторінок займають скарги і ще стільки ж рішення у цих справах. Хоч куликівчани були схильні до бійок, проте інших злочинів майже не робили, так за 19 років у цих актах можна знайти тільки чотири справи про крадіжки. Куликівчани були людьми заможними, про це свідчать їхні заповіти, часто вони мали по декілька чвертей поля. У 1940–1941 та 1944–1959 рр було центром Куликівського району.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь